ДОН КІХОТ
(Не любовне. Належно не ясне. Тепер модне.
Див. Чирський в Л.Н.В.)
Ви від’їжджаєте. Так просто і природньо
Змінить в потребі Прагу на Берлін.
А я… (Балбес!!) Отож не ждіть сьогодні
Належних слів і відповідних мін.
Ах, Лялю! Я не говорив ніколи…
Це ж глупо так… і соромно… і все…
Котрий вже рік щось душу рве, і коле,
І б’є об діл, і вихорем несе!
Я Санчо-Пансом вперто бачу Стеця.
(Я Дон Кіхот, не сірий еміґрант).
Котрий вже рік настирливо здається,
Що Тимошенко є мій Росінант.
Ах, Лялю, я не говорив ніколи…
А я ж не раз лежав уже без сил,
Коли мене всі вітряки мололи
“Розгойданістю безупинних крил!”
Воістину засліплено-безоко,
Воістину – завзяття із завзять -
Хотіть життя, брутальне і жорстоке,
Одним лунким девізом розв’язать…
Та годі! Що це я? Ви вернетесь небавом.
У Вас долоні теплі і м’які…
От я колись прийду до Вас на каву,
А Ви розкажете берлінські новинки.
20.VІ.1930
