Вже ціла зграя збіглась їх

Академія годується всяким
стервом, на яке збігаються
з усіх боків пси на криваве
весілля.
С.Єфремов, записник

Вже ціла зграя збіглась їх
Над чорним і роздутим тілом -
Затонських, Скрипників отих,
Кому здохлятини кортіло.

Ну, та й чистять

Ну, та й чистять, ну, й чухрають -
Бо за діло: не гріши!
Як з гармати, вилітають
Із рядів “товариші”.

Метаморфози

Був у мене приятель поважний:
Майже батько, справжній опікун.
Обережний, тихий і уважний -
Не торкався небезпечних струн.

Панове, не дивуйтесь

Панове, не дивуйтесь,
Що я собі така,
Що мене мертве коло
На грищі очерка.
Також удома в мене
(Спитайтеся Марка)
Тяжка була і думка,
Тяжка була й рука.

Коли, як свічка, догорає рік

Коли, як свічка, догорає рік,
А тут ще й туга другий тиждень мучить,
Буває гарно перейти потік
Містком, що Нусле з Вишеградом лучить,
І в синім сумерку знайомої кімнати
На софі Вашу постать відшукати.

ДОН КІХОТ

(Не любовне. Належно не ясне. Тепер модне.
Див. Чирський в Л.Н.В.)

Ви від’їжджаєте. Так просто і природньо
Змінить в потребі Прагу на Берлін.
А я…  (Балбес!!) Отож не ждіть сьогодні
Належних слів і відповідних мін.

Він не їде. Сліпучий панцир

“Чом не їде той – Могучий-Світлий? -
Виноградник мій  стоїть розквітлий”
(Мотто із старшого вірша, р. 1927)

І

Він не їде. Сліпучий панцир
Для незнаних горить шляхів.
Янтареві вітражі вранці  -
Запорошені і сухі.

Милий друже, як тяжко зносив я

Милий друже, як тяжко зносив я
Той абсурд, що й досі ось несу:
Ні за що, ні про що полюбив я,
А одну полюбив за красу.

Але ось, що найгірше скажу я -
Приключиться таке казна-що! -
Що покинув, котру за красу я
Для тієї, котру ні за що.

Олю мила, хоч сьогодні

Олю  мила,  хоч  сьогодні
Не  столоч  моїх  порад  ти:
Будуть цінні,  як  ні  одні,
Я їх важу  на  карати;
Я їх з  досвіду  безодні
Обережно  буду  брати.

Не  виходь  -  це  перша  рада  -
За  прислужника  науки.

………………………………
………………………………

А  виходить,  коли  несила,
За  безжурного  поета:
Буде  пити,  як  ґориля;
Та  згадок  про  нього й Лета
Не  загладить,  Олю  мила…
Навіть  Лета.  Оттаке то!

ЛЮКРЕЦІЯ

… quantum ceteris praestest Lucretia sua.

1

Ось  зазвучало  серце  і,  безкрає,
Дзвенить  струною  радісних  тремтінь.
Твоєї  цери  тепла  рожевінь
Крізь  сивий  мармур  часу  проступає.

І  очі  зрять,  осліплені  напів,
Ранкову  млу  батьківщини  твоєї,
Червоний  камінь  і  пісок  Ардеї,
І  інших  серць  підноситься  триспів.

Вони бо  три  знайшли  тебе  очима
І  духом  намагалися  знайти.
І  як  домівку  невимовна  ти,
Так  буде  драма  вічно  незмірима.